БАЛАДА ПРО ЗВАЛЕНЕ ДЕРЕВО

Звалило дерево буревієм
з могутнім тілом, зеленим зіллям.
Лежало впершись руками-гіллям...
Здіймався ранок над ним повільно.

Ще вчора хмарами лоскоталось,
гніздо плекав ще на ньому сокіл.
сміялось сонце йому звисока,
щось таємниче йому шептало.

А там, внизу - прозаїчні будні,
турбот житейських рутина сіра,
полює у сутінках звір на звіра
від днів вчорашніх, до днів майбутніх.

Упало. Корінь сточила зрада.
Живцем розірвані жили-вени
кричать над вирвою німо, щемно.
Ще кровоточить струмками рана.

Вершини в небі байдужо зверхні
не чують крику за шумом вітру,
чужі, далекі і непривітні.
А долом вогко заносить смертю.

Гілля повалене кози топчуть,
снують мурахи зів'ялим листям,
та часом пташок у день імлистий
крилом невидимим затріпоче...

Та впало зріле, живе насіння,
промінням теплим удень зігрілось.
А в нім життя ожило несміло,
неначе дерева воскресіння.

Комментировать публикации могут только зарегистрированные пользователи. Регистрация / Вход