З ЖИТТЯ ПТАХІВ

Журавці молодій весна барвиста
подарувала сина. За селом
поміж високих трав, як у колисці
ховався він під стомленим крилом.

Пташина самовіддано і ревно
в тривозі берегла мале дитя.
Та раптом ніч, жорстока і студена
забагла в нього відібрать життя.

Лежала непорушно журавлиха...
Чи ще жива кровиночка мала?
Та підкотилось і до неї лихо -
тепло останнє сину віддала.

Та врятував їх перший сонця промінь.
Відкрила очі і почула під крилом -
ще б'ється серце! І веселий гомін
полинув над розбудженим селом!

Та сили із журавочки по краплі
переливались в крила журавля.
Замилувалися вже зорі ранні,
як він у піднебессі закружляв.

Раділа у гнізді журавка квола,
коли над нею пара молода
під хмарами виписувала кола,
забувши шлях до рідного гнізда...

Та час прийшов і невмолима осінь
піднесла їх в незвідані краї.
Журавку, обезсилену ще й досі
недуга ж прикувала до землі.

А юний журавель, сліпий в коханні,
із висоти матусі не впізнав.
І вечір журавлиний крик прощальний
між перших зірок в сутінках сховав.

Комментировать публикации могут только зарегистрированные пользователи. Регистрация / Вход