ПРО БОРЩ І НЕ ТІЛЬКИ ( Вірш - пересторога)

Сотворіння борщу я б назвав ворожінням -
щоб листок до листочка, все вчасно і все до ладу.
Чари сонця й землі усмоктало коріння,
щоб не втратили люди написане їм на роду.

Із пестливих долонь землелюба-трипільця
запліднилася нива зерном україноєства.
І, заливши ріллю сонцекров'ю по вінця,
уродила народом на тисячолітні жнива.

Переможно верталися вої Олега,
вдалині зруйнувавши чужинську ворожість ущент.
І княгиня, подякувавши оберегам,
частувала його оксамито-червоним борщем.

Відряджала Андрія на Січ Бульбашиха,
до борщу покропила сльозами зубець часника.
Підвивала, ридала, молилася стиха,
ніби знала вона, що востаннє годує синка.

Манівцями до лісу тривожна Ганнуся,
притискала у хустці ще теплий з борщем казанок.
У пілотці під зіркою не промахнувся...
Страву й кров розчинив у долонці кленовий листок.

На Дніпрі, чи на Прип'яті у вишиванці
в котрий раз ще шаткує капусту жіноча рука.
І не зна...
...Што хазяйка задумалась, ну-ка тащі
еті ваши хохлятскіє красниє щі!

Комментировать публикации могут только зарегистрированные пользователи. Регистрация / Вход