МАТИ

Вже сутеніє. Розп'яли! Поміж олив
народ з Голгофи вниз поплив,
поповз повільним змієм.
І бачили усі, як стежкою в туман
страшну і сиву Іоан
додому вів Марію.
І, доки засіріє ранок до вікон,
він буде слухати крізь сон
її ридання й муки.
А що, якби Христос
життя своє зберіг
і з піснею через поріг
простяг до неї руки?

Воскресне Божий Син у сяйві торжества,
жінок чекатимуть дива
на місці поховання,
торкнеться плоті недовірливий Хома,
започаткує новина
майбутні святкування.
Та Мати залишається невтішною.
За задумом Всевишнього
ні в перший день, ні в третій,
ні в сотий син смаглявий, як колись,
не гляне у блакитну вись,
у небо в Назареті.

Комментировать публикации могут только зарегистрированные пользователи. Регистрация / Вход